LISOD - онкологічна лікарня з повним циклом допомоги: профілактики, діагностики, лікування і реабілітації з використанням міжнародних стандартів на засадах доказової медицини. У LISOD використовується необхідне сучасне високотехнологічне обладнання для діагностики та лікування онкологічних захворювань.
LISOD - онкологічна лікарня з повним циклом допомоги: профілактики, діагностики, лікування і реабілітації з використанням міжнародних стандартів на засадах доказової медицини. У LISOD використовується необхідне сучасне високотехнологічне обладнання для діагностики та лікування онкологічних захворювань.
Як спілкуватися з онкологічним пацієнтом?
Коли у людини діагностують онкологічне захворювання, це стрес не тільки для неї, але й для її друзів, родичів — усіх тих, з ким людина має тісне спілкування. Вони також у цій ситуації страждають. Одна з проблем полягає в тому, що близькі люди не завжди розуміють, як їм краще діяти.
У цій статті — пояснення лікаря-психолога LISOD Богдана Становського.
Тактику спілкування із онкопацієнтом можна розділити на кілька принципів:
1. Будьте поруч. Говоріть на різні теми.
Коли пацієнт довідується про свій діагноз, частина знайомих людей можуть перервати зв’язок просто через те, що вони не знають, як діяти, як говорити. Тому вони приймають тактику дистанціювання («Якщо я не скажу нічого, принаймні не зроблю гірше»).
Проте онкопацієнт відчуває таку ситуацію негативно, його коло спілкування стрімко зменшується, обмежується тільки близькими родичами та лікарями. Через це пацієнт живе в постійній «бульбашці» свого онкозахворювання, а всі інші сфери життя починають зникати (зустрічі з друзями, колегами тощо). Онкологічне захворювання стає єдиною темою спілкування і життя цієї людини.
Не потрібно уникати спілкування з онкопацієнтом. До того ж, можна обговорювати безліч різноманітних тем.
2. Геть гіперопіку.
Близькі і рідні люди, намагаючись допомогти, часто починають надмірно піклуватися про онкологічного пацієнта. За нього прибирають, готують їсти, «прикривають» з усіх боків. Це призводить до того, що у нього розвивається безпомічність. Людина, яка раніше все робила самостійно, починає втрачати відчуття контролю над своїм життям. Це дуже психотравмуюча ситуація.
Навіть якщо пацієнт не може повною мірою виконувати свої попередні обов’язки (скажімо, готувати їсти), значно краще допомогти купити чи порізати овочі, давши можливість йому взяти участь у приготуванні, аніж абсолютно все зробити замість нього. Коли онкопацієнт щось робить, він відчуває, що приносить своєрідну користь. Із таких дрібних речей і складається відчуття, що людина своє життя контролює.
3. Слухайте.
В соціумі прийнято відганяти негативні думки. Досить часто після стресу через діагностику онкозахворювання пацієнт чує від близьких фразу: «Та все буде добре!» (тобто «Не хвилюйся»). Проте якщо ця фраза і може допомогти якійсь незначній кількості людей, насправді в більшості випадків вона вносить дистанцію. Пацієнт об’єктивно почувається погано через негативні емоції, виснажливе лікування. І коли чує таку відмовку, може зробити висновок, що рідні його не розуміють або не хочуть спілкуватися.
Якщо ви не знаєте, як говорити із онкопацієнтом, краще йому про це сказати прямо: «Я не знаю, як тобі допомогти, будь ласка, скажи, чого б ти хотів?» Ця фраза чесна, таким чином ми показуємо своє бажання і готовність допомогти. І пацієнт може висловити свої очікування і побажання. В деяких випадках онкопацієнту достатньо, щоб ви просто були поруч — без зайвих слів і дій. Або навпаки дали йому можливість побути на самоті певний час. Розповіли про щось, не пов’язане з лікуванням.
Коли ви слухаєте онкопацієнта, цим самим ви показуєте, що справді готові йому допомогти, а не просто робите вигляд.
4. Кажіть правду.
Онкологічні захворювання страшні й міфологізовані у сприйнятті пересічних громадян. Тож рідні можуть обрати тактику «солодкої брехні» — і приховувати важливу інформацію від пацієнта. Діагноз, результати аналізів, подробиці лікування.
Така тактика ні до чого хорошого не призводить. По-перше, ми всі живемо у час комп’ютерних технологій, і навіть люди похилого віку активно користуються інтернетом. І коли їм кажуть, що у них «все добре» або «нічого серйозного», але вони відчувають погіршення стану, бачать перешіптування рідних, — у такому випадку спробують отримати інформацію з інших джерел. Але оскільки в інтернеті можна знайти величезні об’єми різної інформації, людині може здатися, що ситуація значно гірша, ніж є насправді, і переживатиме усе з більшим стресом.
Варто доносити людині правду про захворювання, обстеження. Звісно, це можна робити обережно і тактично, більш м’якими фразами. Тоді людина зможе прийняти рішення, продумати, як вона хоче лікуватися, які є опції — і таким чином буде брати участь у процесі.
5. Уникайте емоційного виснаження.
Якщо ви допомагаєте онкологічному пацієнту, не забувайте приділяти час собі, своїм потребам. Користуйтеся можливістю відновитися, підзарядитися емоційно. Вигоряння змушує нас втрачати віру в результат, позбавляє сил, стає неможливо діяти і працювати. І в такому стані допомогти іншим буде нереально.
Якщо пацієнт потребує постійного догляду, рідні та близькі мають вибудувати схему взаємодії, щоб у кожного залученого в процес учасника був час на себе.
Люди так влаштовані, що ніщо не береться нізвідки. Щоб віддати позитивні емоції, потрібно їх теж десь отримати. Тому відпочивайте і отримуйте заряд радості.
